УРЯТО́ВАНИЙ (ВРЯТО́ВАНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до урятува́ти. Один вдячний погляд урятованої дівчини проняв Максима наскрізь (Фр., VI, 1951, 19); Інші люди сиділи край шляху на сундучках і клунках — очевидно, рештках, урятованих з вогню, — і мовчки дивилися на згарища рідних домів (Смолич, II, 1958, 40); // у знач. ім. урято́ваний, ного, ч. Той, кого урятували, звільнили від чого-небудь. Капрал обіцяв урятованому неминучу похвалу за такий смілий учинок (Фр., II, 1950, 264); // урято́вано, безос. присудк. сл. Прагу було врятовано від зруйнування, а мешканців її — від загибелі (Гончар, III, 1959, 445).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 485.