УРІВНОВА́ЖЕНИЙ (ВРІВНОВА́ЖЕНИЙ), а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до урівнова́жити. Тачанкові без того не урівноважена пасажирами, жалібно черкалась під Гаркушею об колесо (Ряб., Золототисячник, 1948,167).
2. у знач. прикм. Який уміє володіти собою, відзначається витримкою; стриманий (про людину). Завжди урівноважений і терплячий, капітан Чумаченко ставав нещадним, коли виявляв, що якась рота зазнала марних втрат людьми (Гончар, III, 1959, 282); Хлопець явно стримував себе, намагався бути врівноваженим і спокійним, а в душі його все кричало і обурювалося (Собко, Нам спокій.., 1959, 51); // Який виражає витримку, спокій. Мама писала своїм гарним, врівноваженим почерком про все, що діялося дома (Вільде, Повнол. діти, 1960, 93); Настрій у нього був спокійний, урівноважений, як у людини, що довго борсалася в хвилях бурхливої річки і нарешті дісталася берега (Добр., Ол. солдатики, 1961, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 477.