УРІВНОВА́ЖЕНІСТЬ (ВРІВНОВА́ЖЕНІСТЬ), ності, ж. Властивість за знач. урівнова́жений 2. Літня і опасиста вже жінка, вона втратила звичну свою урівноваженість, металась по кухні (Кол., Терен.., 1959, 96); Лікар посміхнувся, приємною теплою посмішкою, що відбивала його душевну врівноваженість і певність своїх сил (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 11); Мотря добре чує, що Олин голос втратив свою звичайну врівноваженість (Вільде, Пов. і опов., 1949, 220).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 477.