УСЛУ́ЖЛИВИЙ (ВСЛУ́ЖЛИВИЙ), а, е, рідко. Який з готовністю робить послугу; послужливий. Услужливий Абрамко вже ніс хутро й шапку Ступосянського (Фр., VI, 1951, 306); До мене будь лиш ти ласкава, Услужлива і нелукава, Мене до батька поведи (Котл., І, 1952, 121); Услужливий Сьома деревце нагинає і для утіхи «культурної» подруги зелену гілку трощить-ламає (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 490.