УСМИРЯ́ТИ, ря́ю, ря́єш, недок., УСМИРИ́ТИ, рю́, ри́ш, док., перех., рідко.
1. Силою примушувати кого-небудь коритися; придушувати заколот, бунт і т. ін. Бунти жахали Олександра Романова, що посилав вірних своїх сатрапів усмиряти їх (Рильський, III, 1956, 184); Щоб вас, бублейниць, враг побрав! Не буду вас карать громами; По п’ятах виб’ю чубуками, Олимп заставлю вимітать; Я вас умію усмирити (Котл., І, 1952, 249).
2. перен., рідко. Зменшувати, послаблювати силу вияву чого-небудь; заспокоювати. Бий поклони! І плоть старечу усмиряй (Шевч., II, 1953, 37); Тепер, наприклад, коли мене голова так шалено болить, ти б, певно, усього спробувала, щоб лише мій біль усмирити (Коб., І, 1956, 119).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 491.