УСПІ́ШНО. Присл. до успі́шний. На своєму ділі вона, видно, зналася, бо хворих лікувала успішно (Збан., Єдина, 1959, 200); В перші години після форсування наступ розгортався досить успішно. Полк, рішучим ударом вибивши німців з лісу, викинув їх геть за дамбу (Гончар, III, 1959, 361); Перший екзамен — диктант з української мови — Улас склав успішно (Тют., Вир, 1964, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 494.