УСТА́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до уста́лити. — Я… хочу знайти в собі сили зламати ці віками усталені традиції… (Вільде, Троянди.., 1961, 126); Характер Корнія Івановича, здавалося, вже усталений до кінця днів його, все ж помітно мінявся (Вол., Місячне срібло, 1961, 245).
2. у знач. прикм. Сталий, стійкий, який закріпився у певній формі. Життя він прожив під знаком цього «так треба». Старий солдат, він добре знає, як багато часом ховається за цим усталеним висловом і скільки важить для людини її обов’язок (Гончар, Тронка, 1963, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 496.