УСТРЕ́ЛИТИ (ВСТРЕ́ЛИТИ), лю, лиш, док., перех., розм. Убити пострілом. Устрель же Дончака, Ярославе,.. за святую землю Руську (Мирний, V, 1955, 271); А я вже втратив усяку надію що встрелити. Цілив на табунці, гатив на одиночки, і мої постріли розривали повітря, не пошкодивши ані одну летючу тварину (Досв., Вибр., 1959, 437); // Стріляючи, поранити. — Тебе зранено, синку, чи не з ляхами бився? — Ні, дідусю, то мене москаль встрелив, як я кордон переходив (Коцюб., І, 1955, 365).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 502.