УСТРУГНУ́ТИ (ВСТРУГНУ́ТИ), ну́, не́ш, док., перех.
1. Те саме, що уструга́ти. Плигає жвавий молоток, зубата тьохка пилка, той змайстрував собі свисток, той устругнув сопілку… (Рудь, Доп. зорі, 1958, 92).
2. перен., розм. Зробити, сказати що-небудь незвичайне, несподіване, таке, що може здивувати інших. — Ходім лучче [краще] до мене та на радощах вип’ємо могорича. А вже ж і могорич встругну! (Н.-Лев., III, 1956, 348); Ех, чому він не поет! Таку б поему встругнув, що тільки прочитай! (Головко, І, 1957, 165); Дим під грушею осідав на землю попелом і густим шаром укрив зелену траву.. Кузьма задер голову на грушу. Поміж листям визирала винувата Василькова мордочка. — Це ти, мабуть, щось устругнув? (Панч, II, 1956, 211).
◊ Устругну́ти шту́ку — зробити щось незвичайне, несподіване. [Дмитро:] Стійте, стійте! Дівчата йдуть! Постривайте ж, я їм… штуку встругну! (Бере кочерги й рогачі й підпирає ними двері) (Стар., Вибр., 1959, 257); Вона з недовірою подивилась на мене, потім оглянула стілець — вона думала, що я хочу устругнути їй якусь штуку, — і не сідала (Сміл., Сашко, 1957, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 502.