У́ТВІР, вору, ч.
1. Те, що створене ким-небудь, що становить наслідок творчої діяльності, якоїсь праці. Писар переписав свій утвір церковними буквами (Н.-Лев., IV, 1956, 190); Він не може зважитись випустити її [комедію] в світ, не почувши заздалегідь думки тямущих людей про вартість утвору (Коцюб., III, 1956, 123); Так, утвір тим красніший, чим взятий матеріал трудніший: вірш, мармур чи метал (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 248); — От.. подарунок [меч і щит] тобі від Вулкана, Утвір мистецький його (Зеров, Вибр., 1966, 255); Вилазить мляво диригент із ями І чути звичну шамотню музик, Але на цьому не кінець, — на цьому Початок подолання самоти, Коли зумів ти в утворі чужому Цілющу силу спільності знайти (Бажан, Роки, 1957, 284).
2. Те, що виникло як наслідок певних природних процесів. Квіткова брунька — невеликий, але складний морфологічний утвір (Наука.., 10, 1968, 58); Надзвичайно цікавими утворами місячної поверхні є так звані світлі промені, що радіально розходяться від деяких кратерів (Знання.., 4, 1966, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 506.