УТО́МЛИВИЙ (ВТО́МЛИВИЙ), а, е.
1. Який утомлює. Схуд [старий] за цю втомливу подорож (Ле, Наливайко, 1957, 129); З усіх кінців лісу поверталися підрозділи, розбурхані, розпалені, бадьорі. Мовби не з втомливого бою виходили, а тільки оце збиралися в бій (Гончар, III, 1959, 452).
2. рідко. Який швидко втомлюється. Її [Ваті] повний організм був зроду нервовий, млявий і втомливий (Н.-Лев., IV, 1956, 122).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 515.