УТРАЧА́ТИСЯ (ВТРАЧА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., УТРА́ТИТИСЯ (ВТРА́ТИТИСЯ), а́чуся, а́тишся, док.
1. Губитися, пропадати, зникати. Кожного разу, коли спускається він цією кліттю, ніяк не може впіймати секунди, коли втрачається відчуття, куди летиш — униз чи вгору (Ткач, Плем’я.., 1961, 209); Гадали, що вся суть, вся принада української «перелицьовки» Вергілієвої поеми [«Енеїда»] полягає в тому, що «перелицьовка» ця написана українською мовою. З перекладом, мовляв, уся ця принада, вся суть утратиться (Рильський, IX, 1962, 106).
2. Витрачати багато грошей, коштів; робити зайві витрати. [Маруся:] Нащо ти, Хомо, на нас так утрачаєшся? Коли ми тобі повернемо ту позику? Мати старі, а я нездужаю… (Стар., Вибр., 1959, 271); — Чого я буду втрачатися на чужого? (Мирний, IV, 1955, 328); — Що дав? — Сім кіп. — А за що продав? — За п’ять кіп. — Нащо ж так багато втратився? (Номис, 1864, № 10570); — Хоч дорога дальня, а не втратилися. Ще й з баришем приїхали (Кучер, Трудна любов, 1960, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 521.