УТІ́К1, УТО́К, уто́ку, ч., спец. Поперечні нитки тканини, які переплітаються з поздовжніми (основою). — Певно, вони й мене посадять за верстат, щоб я день і ніч торкала руками підніжки та гонила ногами уток з цівкою (Н.-Лев., IV, 1956, 266); Вона перезаряджала човник. І замість золотистого утоку ввіпхнула бежевий (Веч. Київ, 21.VIII 1961, 2).
УТІ́К2, уте́ку, ч., заст. Утеча. Утік не славен (Номис, 1864, № 4400).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 512.