УХВА́ЛА, и, ж. Рішення з’їзду, конференції, зборів, наради і т. ін., прийняте внаслідок обговорення яких-небудь питань; резолюція. — Краса не є метою артистичної творчості. І не думайте, що се тільки тепер десь на якімсь конгресі запала така ухвала! (Фр., XVI, 1955, 293); Терешко розповів.. про ухвалу загальних зборів звернутися до сільської громади з заявою, щоб при розподілі землі та майна поміщицького врахували і їхні, наймитські, інтереси (Головко, А. Гармаш, 1971, 437); Саїд Алі Мухтаров прибув на засідання уже в час обговорення розгорнутої ухвали обкому про організаційні заходи на допомогу будівництву (Ле, Міжгір’я, 1953, 46); // Взагалі колективне рішення. Тут же народилась ухвала негайно йти до Павлика (Донч., VI, 1957, 15); // Розпорядження органів державної влади; постанова. [Ганна:] Товариші, ухвалу уряду про відбудову сіл усі читали. Зараз поговоримо, як цю ухвалу в життя запровадити, як наше Дзвонкове відбудувати (Корн., II, 1955, 80); // рідко. Рішення якоїсь особи. Ухваливши раз більше не говорити з нею і не доторкатися до щоденника, Сергій при першій нагоді одкидав цю ухвалу і знову читав щоденник, додаючи до нього, що думав (Епік, Тв., 1958, 201); — Сину богині, яка в твоїм серці зринає ухвала? (Зеров, Вибр., 1966, 238).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 526.