УХИ́КНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до ухи́кати. Потім ухопив [Юхим] за обидві руки Домку Стельмахову, що стояла скраю, і вона, дзвінко ухикнувши, пішла за ним дріботіти (Кучер, Трудна любов, 1960, 161).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 527.