УЧЕПИ́ТИСЯ (ВЧЕПИ́ТИСЯ), еплю́ся, е́пишся; мн. уче́пляться; док. 1. Міцно взятися руками за кого-, що-небудь. Коло неї і хлопчик.. учепився за її юбочку, як рак клешнею (Вовчок, VI, 1956, 230); — Будуть тягти — за одвірок учеплюся, а не поїду з своєї батьківщини! (Вас., І, 1959, 115); Мати.. кинулась до Дениса і вчепилася за його: — Денисе! Що ти робиш? Не пущу я тебе! (Гр., II, 1963, 257); Василькові хочеться міцно вчепитися за щось надійне: за стовп чи за товстий ланцюг… (Донч., V, 1957, 122); Олена догнала його, вчепилася за рукав: — Як же я буду одна з дітьми, Оксеночку? (Тют., Вир, 1964, 330); // Схопитися чим-небудь за щось, повисаючи на ньому. Схопивши шапку, хотів [Наум] було втікати надвір, так Маруся так і вчепилася йому на шию (Кв.-Осн., II, 1956, 60); На гратках вікон вчепилися ніжками дві ластівки і щебетали на усю світлицю (Н.-Лев., VII, 1966, 46); // Схопитися за що-небудь зубами, пазурами і т. ін.; заглибитися в щось (про зуби, пазурі і т. ін.). Мельхиседек почутив, що в його ногу вчепились міцні зуби, скочив з місця й крикнув (Н.-Лев., III, 1956, 80); Великий рак вчепився йому в палець! (Коцюб., І, 1955, 469); Хома плигнув у юрбу, вівчарка гайнула за ним, вчепилася зубами в штани (Тют., Вир, 1964, 408); Дикий котище, невідь звідки взявшись, учепився пазурами в спину одному з козаків (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 10); // Пристати, прилипнути до чого-небудь (про щось колюче, в’язке, липке тощо). Легкий, збитий жмуток брудного волосся вчепився до рукава (Коцюб., II, 1955, 366); *Образно. Як реп’ях той, учепиться [доля] За латані поли Та й збирає колосочки На чужому полі (Шевч., II, 1963, 328); // З’явитися в кого-небудь. Де біда вродилась, що до мене вчепилась (Укр.. присл.., 1963, 40); Не дуже налягайте на дядька з роботою ,.. треба пам’ятати, що він тепер погано мається, відколи його вчепився той кашель (Л. Укр., V, 1956, 161).
&́9671; Учепи́тися в горля́нку (у ві́чі і т. ін.) — розлютитися, висловлюючи найдошкульніші речі, категорично вимагаючb відповіді тощо. На першій же сходці, згуртувавши фронтовиків, місцевим багачам в горлянку вчепився [Шляховий]: — Гади, установчих зборів ждете, щоб землі нам не дати?! (Гончар, II, 1959, 248); Учепи́тися за сло́во (за слова́) — те саме, що Ухопи́тися за сло́во (за слова́) (див. ухопи́тися); Учепи́тися по́глядом (очи́ма) — затримати, зосередити свій погляд на чому-небудь. Поет перший вчепився поглядом у гілочку, що несміливо стриміла збоку (Загреб., Диво, 1968, 9).
2 перен., розм. Прискіпатися до кого-небудь, виявити незадоволення, висловити якесь звинувачення і т. ін. Найперше до Масі вчепилась [паніматка]: — то ти, каже, вкрала [гроші] ? — Та ця не далась: зараз відгризлася (Свидн., Люборацькі, 1955, 126); Він ходив від стола до стола, тяжко відсапуючи, чіпаючися до кожного.., але ніхто спровокувати не дався. Мов згода мовчазна зайшла у корчмі — не дати Франчуковому ні до кого вчепитися (Хотк., II, 1966, 420); Зараз нема за що вчепитись до нього, то треба, щоб і надалі ні до чого не можна було присікатися (Стельмах, II, 1962, 221); За її горлатість весь вагон уже величав бабу комендантом, і їй, видно, сподобалася ця роль.. Вона вчепилася до Цимбала, наче й справжній комендант: — Тебе, довгоногого, ми заженем он туди під хмару, — показала вона на верхню полицю, що ледь виднілася з сивої хмари тютюнового диму (Гончар, II, 1959, 166).
3. перен., розм. Приєднатися до кого-небудь, піти за кимсь без його згоди, запрошення. Як ось настигли жінка і мати Трохимові; за ними учепився і хлопчик його по шостому году (Кв.-Осн., II, 1956, 418); — На сьому ото ніч пішов я, а за мною іще онук мій учепився — в одну душу: піду та й піду (Хотк., І, 1966, 86); // Прискіпатися до кого-небудь; пристати, докучаючи розмовами, залицянням і т. ін. — Накажіть кому-небудь провести мене.. Бо він [стражник] за мене знову вчепиться, як учепився було тоді, як сюди йшла! (Мирний, IV, 1955, 380); Я сам вчепився до дівчини, мов реп’ях кожуха. Чимсь вона полонила мене (Вільде, Винен.., 1959, 6).
4. перен., розм. Зацікавитися ким-, чим-небудь, взяти, використати для досягнення своєї мети. Він пригадав собі, що лишив у Тоня якусь книжку. За ту книжку він і вчепився цілою душею, — вона мала бути тою стебелинкою, що повинна не дати йому потонути (Фр., III, 1950, 436); Соломія ладна була за що-небудь учепитися, аби напасти на Остапові сліди (Коцюб., І, 1955, 381).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 533.