УЩИ́ПЛИВИЙ (ВЩИ́ПЛИВИЙ), а, е.
1. Який любить говорити гостро, дошкульно, так, щоб уразити, примусити відчувати докір, насмішку і т. ін. Явдоха Купер’яниха.. в сварці не так груба, як ущиплива (говорить здебільшого в іронічно-ввічливому тоні), і через те її всі бояться (Л. Укр., III, 1952, 722); // Який характеризується гостротою, дошкульністю. Вірші його вийшли насмішкуваті й ущипливі, але зовсім недоладні (Н.-Лев., IV, 1956, 189); Досі ущиплива та докірлива розмова стихла (Мирний, III, 1954, 28); «Черв’як ти», — думаю я.. І ще багато різних ущипливих слів прикладаю до цього задаваки (Мик., Повісті.., 1956, 6); На деякий час запала мовчанка, яка обіцяла ще більшу сварку. Тимко сидів згорбившись, підшукував ущипливі слова (Тют., Вир, 1964, 36).
2. перен. Дуже відчутний, сильний, пронизливий (про холод, вітер, мороз і т. ін.). Надворі січень. Ущипливий мороз ліз під пальто, натирав веселковим кольором ніс і щоки (Кач., II, 1958, 256); З півночі подихав пронизливий вітрець. А проте Лагунський не звертав на нього уваги. Він просто його не помічав. Чи ж має яке значення цей вітрець, бодай і ущипливий, коли на душі стало так легко? (Коцюба, Нові береги, 1959, 317).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 543.