ФАНАТИ́ЗМ, у, ч.
1. Сліпа, пристрасна відданість своїй вірі й нетерпимість до інших вірувань, до іновірців. Ненавидів [Суліман] бідноту свого народу за релігійний фанатизм, який засліплював очі на дійсні причини його мізерного існування, за сліпу, глупу віру в місію «вибраного» народу (Вільде, Сестри.., 1958, 358); Для підтримання фанатизму у віруючих адвентистські проповідники час від часу проголошують «день пришестя Христа» (Наука.., 1, 1958, 43).
2. перен. Безрозсудна одержимість якимись ідеями, поглядами, поєднана з нетерпимістю до будь-яких інших ідей, поглядів. Сліпа любов, як і сліпа віра, родить фанатизм і нетолеранцію [нетерпимість] (Фр., XIII, 1954, 279); Блискучість ідеї, а то навіть форми, могли захоплювати до ентузіазму й фанатизму, і багато треба було сторонніх критичних впливів, щоб хоч сяк-так показати й задню сторону медалі (Хотк., І, 1966, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 558.