ФАНАТИ́ЧНИЙ, а, е.
1. Сповнений фанатизму, який діє і мислить, як фанатик. — Відомо вам, яко фанатичному проповідникові релігійно-ідеалістичних ідей, що видів атеїзму існує стільки ж, скільки було волосинок на голові патлатого якого-небудь мінезингера середніх віків (Хотк., І, 1966, 51); Цей фанатичний молодик [Каргат] перестарався. Нічого загрозливого в його паперах нема (Шовк., Інженери, 1956, 188).
2. Власт. фанатикові, фанатикам. Єзуїти й нині відзначаються фанатичною релігійністю, відстоюють непорушність церковних догм (Веч. Київ, 21.XII 1968, 4); Людина з такою фанатичною вдачею та ще з причепливою ідеєю хоч кому завдасть клопоту (Шовк., Інженери, 1956, 140); // Пройнятий величезною пристрастю. Розумів [Олесь], що ту дівчину можна було любити якоюсь аж фанатичною любов’ю, якою, здається, і любив її Нестор (Коб., III, 1956, 160); Чубенко пізнав серед них сухотного солдата, очі його горіли фанатичним вогнем (Ю. Янов., II, 1958, 221).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 558.