ФАРБУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех.
1. Покривати чи просочувати щось фарбою або речовиною, що містить фарбу. [Прісцілла:] А се прийшла зо мною.. дівчина, що в нас нитки фарбує (Л. Укр., II, 1951, 403); Поставила [Ага] дзеркало на чемодан і почала пудритись, фарбувати губи (Корн., Калин. гай, 1950, 76); Металеві вироби фарбують нітролаками двічі (Гурток «Умілі руки..», 1955, 100); *Образно. Хороша осінь золота надходить спроквола. В червоні й жовті кольори вона фарбує лист (Забіла, У.. світ, 1960, 9).
Фарбува́ти в (на) якийсь ко́лір — фарбою надавати чому-небудь певного кольору. Кобила під ним аж горіла золотою мастю, де він її ховав, отаку красуню, від людського ока? Я його запитав про це, а він одповів, що фарбує на захисний колір (Ю. Янов., II, 1958, 246).
2. Забарвлювати собою (про рідину певного кольору). Там, де відривався хвостик, з’являлася червона кисло-солодка краплинка вишневого соку, фарбувала кінчики пальців (Шиян, Баланда, 1957, 142); *Образно. По чорній річці поміж білими берегами прудко пливе човен, тане вдалині й обертається в цятку… за ним несе вода другий, порожній [човен], хлюпає в його білі боки й фарбує їх в червоний колір… Тихо в повітрі… (Коцюб., І, 1955, 387); // Робити червоним, надавати червонястого відтінку чому-небудь (про сонячні промені, вогонь і т. ін.). Сонце сідало за горизонтом, фарбуючи води моря в такий.. колір, що навіть золото перед ним поблякло б (Ткач, Жди.., 1959, 36); Червоні язики полум’я лизали вустя печі, огонь фарбував на че́рвоно повні сестрині руки (Загреб., Шепіт, 1966, 28).
3. розм. Бруднити фарбою (про фарбовані речі). Тканина фарбує.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 564.