ФА́ТА-МОРГА́НА, и, ж., рідко. Вид міражу, при якому зображення наземних предметів (озера, гори, дерева тощо), що лежать за горизонтом, здебільшого спотворені та швидко змінюються; // перен. Що-небудь примарне, нереальне, оманливе. Так, моя кохана, І фата-моргана, Що промиготіла в чепурних рядках, В пам’яті затреться, Але знов озветься Образом кохання у дівочих снах (Вороний, Вибр., 1959, 171); *У порівн. Країна була жовтогаряча, дивна, безмежно сонячна і приваблювала зір, наче казкова фата-моргана (Мас., Роман.., 1970, 118).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 570.