ФАХОВИ́Й, а́, е́.
1. Стос. до фаху, пов’язаний з якимось фахом. — Маня майже розпачає [розпачує], що не може… виїхати за границю й віддатись вищим фаховим студіям (Коб., III, 1956, 18); Навчання в художніх школах провадиться тільки з фахових дисциплін (Мист., 1, 1966, 22); Із зростанням темпів технічного прогресу поглиблюється фаховий поділ праці між селянами (Ком. Укр., 4, 1967, 66).
2. Стос. до фахівця. Її слухачі, нарешті, почули повідомлення, що входило вже безпосередньо в коло їхніх фахових і творчих інтересів (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 174); // Власт. фахівцеві. Вона люто замірилась, і стусонула б, знавіснівши, коли б лицедій з фаховою вправністю не одхилився геть (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 468); Досі він вважав, що володів фаховим даром журналіста — з першого погляду розгадувати і визначати людей (Гончар, Земля.., 1947, 64); // Який є фахівцем. Бачинський враз з своєю жінкою, також артисткою драматичною з непосліднім талантом, були зразу одинокими фаховими акторами тої початкуючої сцени (Фр., XVI, 1955, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 571.