ФАХІВЕ́ЦЬ, вця́, ч.
1. Той, хто досконало володіє якимсь фахом, мав високу кваліфікацію, глибокі знання з певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо; спеціаліст. — Їм можна пробачити, вони не фахівці, вони се мусять писати, уриваючись від іншої роботи (Л. Укр., III, 1952, 691); [Сльозкін:] Нам потрібні фахівці, добре освічені люди, культурні, ділові (Мик., І, 1957, 174); — Поет справжній з тебе росте, Павлушо..! — Пригадав [Галаган], що після першого вірша, як тільки прочитав.., уже й відчув це.., не помилився. Ось і шановний добродій… фахівець цієї справи, теж переглянув їх [вірші] (Головко, II, 1957, 378); Те, що старому професорові геофізики коштувало дванадцятирічної праці, радянські фахівці виконали за два роки (Донч., II, 1956, 79); Без знання мови не можна стати високоосвіченою людиною, не лише фахівцем-словесником, а й інженером, агрономом, біохіміком чи геологом (Знання.., 10, 1965, 18).
2. Той, хто зробив якесь заняття своєю професією. — Чого ви хочете від нас? — хрипко запитав пілот.. — Дивимось, де вас краще повісити, — без будь-якої злості, з садистичним спокоєм убивці-фахівця промовив один з німецьких поліцаїв (Ю. Бедзик, Полки.., 1959,121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 570.