ФОНЕТИ́ЧНИЙ, а, е, лінгв.
1. Прикм. до фоне́тика 1; пов’язаний зі звуками мови; звуковий. Фонетична система кожної мови являє собою, передусім, систему чітко розрізнюваних (щодо смислової ролі їх) фонем, які реалізуються в живій мові у численних своїх варіантах, або відтінках (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 131); Очевидно, первісний етап розвитку древньо-слов’янської писемності характеризується застосуванням значків, які ще не являли собою фонетичного письма (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 499); Фонетичні закони — встановлювані за допомогою порівняльно-історичного методу звукові відповідності між окремими спорідненими мовами чи діалектами або окремими історично засвідченими періодами існування однієї і тієї ж мови (Сл. лінгв. терм., 1957, 206); Фонетичне чергування.
2. Прикм. до фоне́тика 2. Фонетична акустика.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 615.