ФОН-БАРО́Н, а, ч., ірон., розм. Про чванливу, пихату людину. — Ні, ні, не знає ще фон-барон Оленчука, — заговорив ніби сам до себе. — Думає, мабуть, що Оленчукова спина —це йому грифельна дошка… увесь вік щоб по ній шомполами писати…А може, годі? (Гончар, II, 1959, 412).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 614.