ФОРМА́ЛЬНІСТЬ, ності, ж.
1. Те саме, що формалі́зм 1.
2. Дія або умова, необхідна для виконання якоїсь справи відповідно до прийнятого порядку, законності. Майже ніхто не слухав того молодого оборонця, що нагадував дзижчання мухи. Всі знали, що це тільки суха формальність (Ірчан, II, 1958, 101); Потішав, що другого свідка він [священик] сам підшукає. Це звичайна формальність, і може її виконати хто-небудь, навіть піддячий (Вільде, Сестри.., 1958, 570); — Хай кожен з вас усвідомить значення хвилини в нашій роботі й навчанні і зрозуміє, що швидкість виконання команди — це не проста формальність (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 8); // Виконання якого-небудь традиційного звичаю, виробленого правила, що не має істотного значення. — Давайте я вас [сватів] до самих воріт підкочу! — кинув Павло. — Негоже так. А може, вони нам гарбуза підсунуть? — спитав Заруба. — Якого там гарбуза? Таке скажете!.. — зареготав Павло. — Це ж тільки для формальності [сватання] і через те, що вони дуже старосвітські, ці мої Чумаки… (Кучер, Трудна любов, 1960, 15).
3. перев. мн. Офіційні вимоги, умови, які обов’язково виконуються при оформленні чого-небудь. Злагодивши потрібні судові формальності, я продав місцевому орендареві всю свою батьківщину (Фр., IV, 1950, 295); Що ж до формальностей, які треба буде виконати на пошті, то Валерик брав це на себе (Гончар, Таврія, 1952, 85).
4. лінгв. Властивість за знач. форма́льний 6. Формальність мови.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 621.