ФОРМА́НТА, и, ч.
1. спец. Призвук, що надає звучанню музичного інструмента або голосу характерного забарвлення — тембру. Кожний голосний, залежно від форми резонаторів (ротової порожнини і порожнини глотки), має певну кількість тонів, що називаються характерними тонами голосного (або його характеристикою чи формантою) (Сл. лінгв. терм., 1957, 36).
2. лінгв. Те саме, що форма́нт.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 621.