ФОРТУ́НИТИ, нить, недок.
1. безос. Щастити, удаватися. [Нечипоренко:] Фортунить вам, Маріє Кирилівно, просто інший раз аж не віриться. Кожна справа ніби сама в руки вам іде (Лев., Драми.., 1967, 281); — Ох, не кажи, Гриню .. Не фортунить нам ні в любові, ні в облігаціях (Гончар, Тронка, 1963, 128).
2. Сприяти, допомагати. [Кость:] Тепер часом мати хвастається: «Коли б не мати, з гармонікою по базарам волочився б. Хай же тобі доля фортунить — і багатим і щасливим буть» (Вас., III, 1960, 173).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 629.