ФІГУ́РКА, и, ж. Зменш.-пестл. до фігу́ра 1, 2, 7, 9. Її суха фігурка в білій одежі метушилась по хаті, як на вітрі пір’їнка (Коцюб., І, 1955, 317); У спалахах тих вогнищ, мов на вогняній стіні, виринали лялькові фігурки людей і знову безслідно щезали (Кол., Терен.., 1959, 55); Відчиняю перші-ліпші двері — порожньо. Відчиняю другі — вискакує якась фігурка. — Кого треба?.. (Хотк., II, 1966, 370); Побачив [ад’ютант] обтягнуту вузенькою спідничкою фігурку, з широким ременем на тоненькій талії (Тют., Вир, 1964, 504); — Ну, вже й фігурка той Наполеон, панове! Нам без Суворова із ним тяжкенька мова (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 43); Ніна замріяно оглядала кімнату. Пил із ловкеньких гранітових фігурок, слонової кості.. витерто, в кімнаті бездоганно чисто, привабливо… (Досв., Вибр., 1959, 231); *Образно. Ми — фігурки в шахівниці, Круг небесний — наш іграч [грач] (Крим., Вибр., 1965, 232).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 585.