ФІО́РД, у, ч. Довга й вузька морська затока, переважно з високими стрімкими берегами. У сушу [Скандінавського півострова] далеко заходять глибокі, довгі і звивисті затоки з високими стрімкими берегами, так звані фіорди (Фіз. геогр., 6, 1957, 11); Наближаючись до фіорду Марті, «Лахтак» потрапив у семибальну кригу (Трубл., Лахтак, 1953, 197).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 600.