ХА́БАРНИК, а, ч. Той, хто бере хабарі. — Я його [писаря] під суд оддам! Це ж.. хабарник, це ж злодій, яких і на світі мало! — кричав о. Артемій, махаючи руками (Н.-Лев., IV, 1956, 144); — Від унтерів залежить багато що в солдатському житті. А ви їх правильно хабарниками та п’явками нарекли,— додав він і підморгнув Шевченкові (Тулуб, В степу.., 1964, 136).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 7.