ХАЗЯЙНОВИ́ТИЙ, рідко ХАЗЯЇНОВИ́ТИЙ, ХАЗЯЇНУВА́ТИЙ, а, е.
1. Який добре веде господарство, піклується про нього. «Що це сталося з моїм Романом? — думала Зінька, пораючись в хаті. — Був хазяйновитий хлопець, сам кидався до роботи без загаду, а теперечки все чогось ніби опинається» (Н.-Лев., VI, 1966, 318); Син Демко зріс, гожим та хазяйновитим парубком став (Гр., І, 1963, 404); — Он глянь на своїх братів, на Грицька та Івана. От діти, от милі, слово від їх неправе не почуєш, а робочі, а хазяїновиті! (Мирний, IV, 1955, 115); Через подвір’я — мотузка, на якій випране шмаття: штанці та сорочечка хлопця-підлітка, голубеньке платтячко дівчинки. Всюди видно хазяйновиту господиню (Тют., Вир, 1964, 425); Учитель говорив про хазяйновитого і статечного Прокопа Кандзюбу, який навіть перед смертю думав про громадське (Цюпа, Добротворець, 1971, 32).
2. Власт. хазяїнові (у 1-4 знач.); хазяйський. Секретар говорив спокійно, переконливим хазяйновитим голосом. (Кир., Вибр., 1960, 279).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 9.