ХАЛАБУ́ДИСТИЙ, а, е, розм. Який не прилягає до чого-небудь, здіймається халабудою. Біля хліва, оточений бандитами, порається з самогонним кубом Про-кіп-зять, якийсь розгублений, розкошланий, схожий у своїй халабудистій сорочці на сердиту квочку, що її щойно зігнали з гнізда (Гончар, II, 1959, 255).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 12.