ХАМ, а, ч.
1. заст. Зневажлива назва людини з нижчих соціальних верств, станів (у мові панівних класів). [Старий пан:] Та як же ти, черв’як, козявка нікчемна, мужик неотесаний, хам, як ти наважився іти проти дворянства? (Вас., III, 1960, 474); // Грубе звертання до кріпака, слуги, наймита. — Подай патинки господині Та принеси мені води, Вимети хату, внеси дрова, Посип індикам, гусям дай, Піди до льоху, до корови, Та швидше, хаме!.. Постривай! Упоравшись, біжи в Вільшану (Шевч., І, 1963, 80); — Не кричіть, ми не череда! — Що ти сказав, хаме? З пастухом мене порівнюєш? Геть з двору! (Донч., III, 1956, 51).
2. розм., лайл. Зухвала, груба, нахабна людина. — Погано, Голику! — Не розумію.— Хам ти, брате, ось що.— Трохи є (Довж., II, 1959, 162); Хвилину завагався [Ілакович], як йому поступити: покласти край недопустимій розперезаності маклера, просто повернувшись спиною до хама, чи вдати, ніби нічого незвичайного в його поведінці й не помітив (Вільде, III, 1968, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 15.