ХАПКИ́Й, а́, е́, розм.
1. Беручкий до чого-небудь, охочий що-небудь робити; проворний, моторний. Почала я готувати снідання, а черниця за мною у комору, пшона одміряє у глечик, одсипає муки у миску, сметани у полумисок; слив’янку набирає; ..порозчиняла столи, достала скатерку, стіл застеляє,— жвава та хапкая (Вовчок, І, 1955, 253); Ілько до роботи хапкий, а до їжі ні (Сл. Гр.); Хапкий, верткий, в’юнкий та спішний на вдачу, він і в звичайний час все чогось ніби кудись хапався, кудись поспішав (Н.-Лев., VII, 1966, 249).
&́9671; Хапки́й на мо́ву — те саме, що Швидки́й на язи́к (див. швидки́й). [Макар:] Та ти… Ти, звісно… хапкий на мову — кожне слово викрутиш і сторчака постановиш… (Кроп., IV, 1959, 341).
2. Схильний до крадіжок, хабарництва. На пасіку треба чоловіка, щоб не хапкий (Сл. Гр.).
&́9671; Хапки́й на ру́ку — схильний до крадіжок, хабарництва. [Олімпіада:] Наглядай за нею, щоб часом чого не вкрала з комори.. Щось вона мені здається хапкою на руку (Кроп., III, 1959, 297).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 22.