ХАПЛИ́ВІСТЬ, вості, ж. Властивість за знач. хапли́вий; квапливість. Зробив [Корнієнко] олівцем якісь помітки на паперах, що лежали перед ним, і в його руках не було жодної хапливості, все він робив так, ніби готувався до чергової наради (Тют., Вир, 1964, 308); Солоха, як і раніше, впевнено й швидко в’язала сніп за снопом. Спокійно, без зайвої хапливості, крутила вона перевесла, вправно орудувала цуркою, з її рук виходили акуратні, немов під гребінку підстрижені снопи, пузаті, як вгодовані поросята (Донч., IV, 1957, 255).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 22.