ХАРА́КТЕРЕЦЬ, рця, ч.
1. Пестл. до хара́ктер 1, 3.
2. ірон. Важкий, перев. упертий або вередливий характер. Дмитро мовчки пішов з кімнати.— Характерець,— похитала головою Олімпіада Никанорівна. — Й слова не смій сказати… (Збан., Переджнив’я, 1955, 8); Секретар.. встав. Підійшов до неї.— Маєш характерець. Партизанка? — Ольга заперечливо хитала головою: ні (Дор., Не повтори.., 1968, 109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 24.