Слово "характерник" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ХАРАКТЕ́РНИК, а, ч.

1. заст. Чаклун, чарівник (у 1 знач.). — Дід мій був запорожець.. Удався він високий, здоровий та ще в додаток був і великий характерник: знався з відьмами, з чортами (Стор., І, 1957, 81); [Мусій:] Дивимось, аж то не наш в’язень, а щось неподобне.. Дак що ж, коли він, сам казав, що він характерник!. Бо як глянули до в’язниці, то то був там козак, а то вже стала дівчина… (Гр., II, 1963, 569).

2. перен., розм. Те саме, що чарівни́к 2. Видно, він очарував її, характерник чорнобровий!.. Вона мало що пам’ятає з того часу про той вечір (Мирний, І, 1954, 218); А спів Садовського! А Саксаганський-маг! Два характерники, Панас той і Микола, Що народилися в розложистих степах (Рильський, Поеми, 1957, 276).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 25.