ХАРПА́К, а́, ч., розм. Бідняк, злидар. Що ти з них візьмеш? Ні кола ні двора. Харпаки, злидні (Коцюб., II, 1955, 96); — Свят, свят, свят! Нас люди обсміють, назвуть нас харпаками, обідранцями (Н.-Лев., І, 1956, 159); Зараз багачі — а їх та багато у нас — гострять зуби на мене.— А, сякий-такий,— кажуть,— землі хотів харпакам, слободи! (Тесл., З книги життя, 1949, 75); Тітка Параска жила по-старому.. Брати собі в прийми харпака не хотіла, а заможний не траплявся (Минко, Моя Минківка, 1962, 120).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 27.