ХАРЦИЗЯ́КА, и, ч., розм. Те саме, що харци́з. Було, як деякий харцизяка попаде в руки, то суд йому короткий був. За кражу платив той курінь, до якого належав злодій (Стор., І, 1957, 274); — Та хоч покажіть мені того харцизяку, що вікна серед білого дня б’є (Головко, А. Гармаш, 1971, 358); — Такий харцизяка росте, як і його батько. Не мине тюрми! (Багмут, Опов., 1959, 9); [Маруся (скочила):] А що се за харцизяки такі найшли у хату! Чого ви завелись! Ач! Убрались у чужу солому, ще й шелестять! Та вас тут пов’язати треба (Кост., І, 1967, 278); [Катерина:] Ах ти ж, чортова Галушка, стара шкапа, харцизяка (Корн., І, 1955, 306); *У порівн. Сьогодні… немов дідько носив його по чужих городах, без шапки, босий, в одній сорочці, та й та розхристана, як у харцизяки… (Мирний, І, 1949, 282).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 27.