ХАТЧИ́НА, и, ж., розм. Те саме, що ха́тка. Іван мав хатчину та кусник городця, жінку, корову та п’ятеро дітей (Март., Тв., І954, 227); Нарешті зачула [Левантина], як брязкає на дверях замок. Утекла в темну хатчину і сіла на ліжко (Гр., II, 1963, 286).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 31.