ХА-ХА́, ХА-ХА-ХА́, виг. Звуки, якими передається голосний сміх, регіт. [Ярина (раптом сміється):] Ха-ха-ха! [Гаптін:] Чого ти? (Л. Укр., III, 1952, 717); — Ха-ха-ха,— низько сміється отець Миколай, і його кругла голова і пухкі, схрещені на грудях руки драглистим тремтінням доповнюють сміх (Стельмах, І, 1962, 268); // у знач. ім., невідм., с. Голосний сміх. Від Михасевого жарту хлопці та дівчата вибухнули розкотистим ха-ха-ха… (Чорн., Визвол. земля, 1959, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 31.