ХВАЛЬКУВА́ТО. Присл. до хвалькува́тий. — А ти знаєш, Ільку, — хвалькувато шепче Юрко,— ти знаєш, що я там був одного разу (Козл., Ю. Крук, 1957, 65); Закінчивши довбати коритце для шпали, чорноока легко відкинула кайло і, підійшовши до Наді, хвалькувато сказала: — Бачила? (Ткач, Плем’я.., 1961, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 34.