ХВИ́ЛЬНИЙ, а, е.
1. З хвилями; хвилястий. Біжить перед очима до далекого обрію хвильний степ (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 233); Враз поринув парубок у хвильне море трав (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 54).
2. перен. Який викликає хвилювання; хвилюючий. Тепер пригадалася Раздорину хвильна й незабутня зустріч у палаті (Шиян, Магістраль, 1934, 103); Моя ти зоре, румунські гори Стоять кругом, кругом. А думи вільні, а думи хвильні Витають десь поза Дніпром (Гончар, IV, 1960, 10); // Збентежений, схвильований. Батько довго прислухався. А тоді хвильний пройшовся по хаті й сів у кінці столу (Головко, І, 1957, 97); Він обняв її, збуджену і хвильну, міцно притис до серця, завмер у німому мовчанні (Цюпа, Назустріч.., 1958, 280).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 42.