ХВИЛЯ́СТИЙ, а, е. Який хвилюється, покритий водяними хвилями. Його душа заколивалась, як хисткий човен на хвилястому морі (Н.-Лев., II, 1956, 241); Ось сонце сідає: з червоного неба приймає його в обіймах широке хвилястеє море (Дн. Чайка, Тв., 1960, 148); // Формою, контурами і т. ін. схожий на хвилю; звивистий, покручений. За вікном видно було закований у крижану броню Буг і понад річкою — сіру хвилясту стіну фортеці з вежами (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 217); Кардаш зірвав кілька листочків, розгладив на долоні, полюбувався їх хвилястим малюнком (Жур., Звич. турботи, 1960, 25); Хвилястими лініями позначені на ній [карті] ріки, шляхи сполучення (Рад. Укр., 17.I 1948, 2); Хвиляста шлакоцементна покрівля майже вдвоє легша від черепичної (Архіт. і буд., 1, 1955, 20); Найбільш складна операція у виробництві шиферу — надання йому хвилястої форми (Веч. Київ, 28.VІ 1971, 2); // Який напливає хвилями (про хмари, туман, дим і т. ін.). Простягся степ у віддалі відкриті, За тихий обрій, у хвилястий дим (Мисик, Біля криниці, 1967, 5); // Який спадає у вигляді хвиль (про волосся, тканини і т. ін.). Ось проходить передо мною молода поетеса з ясним хвилястим волоссям, з чудовими синіми очима (Л. Укр., III, 1952, 577); Всідаючись, Сашко за звичкою стріпує пасмом м’якого хвилястого чуба — якось він вміє отак красиво, артистично стріпувати цим чубом, відкидає всю хвилю назад легким хвацьким помахом голови (Гончар, Тронка, 1963, 42); // Який хвилюється від вітру (про рослини). Гарячий вітер хилить-нахиляє Траву хвилясту стиха до землі (П. Куліш, Вибр., 1969, 401); Ціле море хвилястого комишу ховало від людського ока блискучі озерця та гирла (Коцюб., І, 1955, 196); Шуміла хвиляста пшениця (Ющ., Люди.., 1959, 32); // Горбкуватий, нерівний (про місцевість). Вони вступали в сипучі піски, які не лежали рівною гладдю, а здіймалися крутими хвилястими барханами сажнів по п’ять заввишки (Тулуб, В степу.., 1964, 70); Перед очима розгортався типовий для Угорщині хвилястий степовий ландшафт: вибалки, пагорби, рівнини і знову пасма горбів (Гончар, III, 1959, 218); Унизу під горою по хвилястій долині туман ходить (Крот., Сини.., 1948, 46); Засніженими степами скаженіє вітер. Він примчав сюди з далекого сходу і, вільний, штурмує хвилясті снігові замети (Кир., Вибр., 1960, 282); // Зигзагоподібний (про рухи). Гадюка часом перепливала єрик хвилястими рухами, здіймала голову, поважно хитала нею з боку на бік, як значна дама, і роздивлялась навкруги круглими очима (Коцюб., І, 1955, 361); // Який розходиться, лине хвилями (про світло, звуки, пахощі). Зорі сяють, Навівають Мрії й ніжні муки, Десь співають, Десь ридають Струн хвилясті звуки (Рильський, І, 1960, 88); Хвилясті, з темними смугами відблиски грають на хмурому обличчі дукача (Стельмах, І, 1962, 178).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 41.