ХВИ́СЬКАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. перех. і неперех., чим, по чому. Бити, ударяти кого-, що-небудь чимсь (перев. гнучким); хльоскати. Хвиськав [Потап] кобилу… Ньо-о! (Коцюб., II, 1955, 278); Олекса стомлено хвиськає віником по чоботях. Але болото стужавіло, мовби поприкипало до них (Мушк., Серце.., 1962, 126); // Бити, стьобати (про зарості, чагарник, гілля і т. ін.). — Дід зайшов у таку гущину, що не продереться: ..дерево так і хвиська, а тут і ніч насунулась (Стор., І, 1957, 82); Денис ішов помацки, находячи ногами знайому вузеньку стежку, розхиляючи гілля руками, заплющившися, щоб хоч по очах не хвиськало вітами (Гр., II, 1963, 252); // неперех., перен. Те саме, що пи́рхати 2. Вона Ліні навіть нотацію по-дружньому прочитала: — Ти, дівчино, на батька не дуже хвиськай. Кажуть, ти ледве не відцуралась його? Був уже один час, коли діти батьків зрікались… (Гончар, Тронка, 1963, 264).
2. неперех. Те саме, що цьво́хкати 2. Ватя.. задумалась.. «Он пастушки женуть корови до води.: біжать, хвиськають батіжками, неначе граються» (Н.-Лев., IV, 1956, 85); Може, ото й вона: іде помалу, хвиськає лозинкою (Вас., Вибр., 1954, 181); Мить передохнувши.., поповзли [розвідники] далі з новою силою. На гул, на світло ракет, що все ближче розпліскується над ними, під вихровище куль, що хвиськають, сичать назустріч (Гончар, Людина.., 1960, 242).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 42.