Слово "хвицати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ХВИЦА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.

1. перех. і неперех. Бити однією або обома задніми ногами (про копитних тварин); брикати, вихати. Погонич од злості передавав ті [пайові] стусани коням..; а коні передавали злість панському фаетонові, хвицали по йому задніми копитами (Н.-Лев., II, 1956, 204); Він [тур] ішов у ярмі, скорившись силі, хоч часом із гніву очі йому наливались кров’ю, і тоді він хвицав ногами і наставляв роги… (Коцюб., І, 1955, 334); Свічкою підіймався [кінь] на задніх ногах, плигав на кілька метрів уперед, високо хвицав задніми ногами (Збан., Крил. гонець, 1953, 8); // Граючись, пустуючи, обороняючись і т. ін., бити або робити різкі рухи ногою або ногами (про людей). Привик ото, вітрогон, ногами хвицати — та навіть уже в сні він [синок] ганяє м’яча або вензелі на коньках заплітає (Козл., Сонце.., 1957, 133); — Я хочу затірки! — рішуче домагалася, хвицаючи ногами, роздратована Маринка (Кач., Вибр., 1947, 186); *Образно. Вітер був свавільний, незагнузданий, налітав поривами, хвицав по траві (Мушк., День.., 1967, 124).

2. неперех., перен., розм. Виявляти норовистість; капризувати. Ну, ти дуже не хвицай. Побачимо, як ти порядкуватимеш (Тют., Вир, 1964, 106).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 43.