ХВО́РИЙ, а, е.
1. на що, чим і без додатка. Який має яку-небудь хворобу, нездужає; нездоровий; протилежне здоровий. — Бабусенько! Скажи.., де я? — В Лебедині, моя пташко, Не вставай: ти хвора (Шевч., І, 1963, 127); Самотній, хворий, думаю в хатині,— Круг мене темна, тиха, сонна ніч (Фр., XIII, 1954, 29); Це він вперше бачив Воронцова після тої зустрічі під дотами, коли Воронцов лежав у бліндажі, хворий на малярію (Гончар, III, 1959, 97); — Я був хворий.— Чим? — Сердечним припадком (Довж., І, 1958, 172); Образ тяжко хворої матері, що лежала на соломі, в сінях чужої хати, з того часу не кидав Галининої уяви (Ле, Опов. та нариси, 1950, 137); Карнаух підсів до старшого чабана, і чути було, як він стишеним голосом розповідає про якусь «оту», що «знов не пасеться», що «заскучала чогось» — йшлося, видно, про хвору вівцематку (Гончар, Тронка, 1963, 17); // Уражений хворобою (про органи і частини тіла). А думки, як черва, ворушаться в голові, точать її хворе серце (Мирний, III, 1954, 23); Чубенко мовчав, сидячи на лаві, хворе тіло його здригалося від холоду й від жару, а треба було напружити всю увагу, скупчити всі сили, слухати, прислухатися й вирішувати (Ю. Янов., II, 1958, 215); Командувач підписав наказ про дальший розвиток операції й тоді лише дозволив собі відпочити. Стомлена вкрай людина лягла на лежанку й почала розтирати хворе коліно. Була шоста година ранку (Ю. Янов., II, 1958, 239); Зубний лікар школи на хворий зуб Юркові пломбу поставив (Веч. Київ, 16.I 1963, 4); // Який свідчить про поганий стан здоров’я людини, наявність у неї якоїсь хвороби. [Руфін (хворим голосом):] На богів, прошу вас, друзі, тихше. Я не можу. Такий страшенний біль… (Л. Укр., II, 1951, 402); Мати зітхала й тепло з хворим усміхом на посмаглих устах дивилась на дітей (Головко, II, 1957, 362); // Уражений хворобою (про рослини та їхні плоди). Ніч була надзвичайно ясна, тиха. Дерева, удень такі нещасні та хворі, тепер здавилися зграбні та стрункі, мов постаті русалок (Л. Укр., III, 1952, 534); // у знач. ім. хво́рий, рого, ч.; хво́ра, рої, ж.; хво́ре, рого, с.; мн. хво́рі, рих. Нездорова, недужа людина. Соломія нагнула комиш і зробила хворому ложе. Не зводячись, він міг зачерпнути пригоршнею води (Коцюб., І, 1955, 360); Біля амбулаторії зібралося чимало людей. То хворі ждали прийому лікаря (Збан., Переджнив’я, 1960, 268).
&́9671; З хво́рої голови́ на здоро́ву переклада́ти (перекла́сти, вали́ти, зва́лювати, звали́ти і т. ін.) див. голова́; Хво́ра душа́ чия, в кого; Хво́ре се́рце чиє, в кого, Хво́рий душе́ю (се́рцем) хто: а) про дуже вразливу, знервовану людину. [Муза:] Химерні ви, люди, серця ваші хворі Від всього займаються жалем страшним (Л. Укр., І, 1951, 156); Я волів би лежати десь, розірваний гранатою на шматки, аніж вертати з фронту спустошений, без того, що живить мою хвору душу, чим живу я… (Кол., На фронті.., 1959, 8); б) про психічно не зовсім здорову людину. Ота весна, що за вікном сміялась, Нам принесла новини невеселі, Тюремні вісті: той сидить в неволі, Недавно взятий, той в тюрмі збожеволів, А той недавно вийшов, але хворий Душею й тілом (Л. Укр., І, 1951, 105).
2. перен. Те саме, що нездоро́вий 3. [Орест:] Єсть і в наші часи блакитні троянди, але се ненормальні створіння хворої культури, продукт насильства над природою (Л. Укр., II, 1951, 24); Їхні зізнання були тільки виплодом чиєїсь хворої фантазії, чи їхніх власних кривавих марень, проте не йому, не Яцубі, було розбиратись тоді, хто з них винуватий, хто ні (Гончар, Тронка, 1963, 137).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 46.