ХЕ́КНУТИ, ну, неш, док., розм. Однокр. до хе́кати 2. — А як би так, щоб їх [грошей] зовсім не було?.. — Хе! — хекнув Яків: — А чи гірше б воно було? чи краще? Як ти скажеш, Бороше? (Мирний, І, 1954, 277); — Гех,— хекнув Хома, розмахуючись з-за плеча. Сокира впилася в дерево (Гончар, III, 1959, 226); Соя помовчав, зважуючи, чи переконливі його слова, ударив кілька разів кайлом у землю, відвалив брилу грунту і, хекнувши, розбив її на дрібні шматочки (Ткач, Плем’я.., 1961, 49); Іван хекнув, засміявся (Стельмах, II, 1962, 235); // безос. Ніздрі Петру зарухались, він потяг у легені повітря, видихнув, аж хекнуло, наче ковальський міх (Чаб., Балкан. весна, 1960, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 50.