ХИЛЬНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм. Однокр. до хили́ти 1, 3. Іван ухопив чарку, ..хильнув назад головою й так швидко висмикнув чарку зі стуляних [стулених] губ, що порожня чарка бахнула (Н.-Лев., III, 1956, 352); Кайдашиха знов притулила губи до чарки і трохи не помилилась та не хильнула до дна (Н.-Лев., II, 1956, 281); Він хильнув другий кухоль пива — так само одним духом, як і перший, заплатив, попрощався і швидко пішов (Смолич, День.., 1950, 23).
&́9671; Хильну́ти біди́ (ли́ха, го́ря) — те саме, що Набра́тися ли́ха (див. ли́хо1). Громадяни Глинська, хильнувши біди, ставали горді, витривалі й винахідливі до всього (Земляк, Лебедина зграя, 1971, 60); — Жалію, брате, бо хильнеш ти бездонну чарчину лиха на тій клятій чужині (Рибак, Час.., 1960, 89); Відомо, що той, хто хильнув горя сам, той щиро співчуває горю іншого (Дмит., Розлука, 1957, 206).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 57.